Сорт як ключовий елемент технології в садівництві

 Сорт як ключовий елемент технології в садівництві

Сучасне садівництво – це науко- і капіталомістка галузь сільського господарства. Серед його технологічних елементів надзвичайно важливим є сортовий склад плодових насаджень. Як стверджує статистика, внесок сорту у розмір прибутку в садівництві становить приблизно половину, а решту забезпечує сукупність інших агротехнологічних заходів. Практика свідчить, що з усіх складових сучасного промислового інтенсивного саду визначення сортименту є найпроблемнішим питанням. При усьому різноманітті сортів, яких сотні у колекційних насадженнях науково-дослідних установ і понад 250 у Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, дібрати по кожній культурі хоча б вісім-десять таких, що поєднували би високу гарантовану урожайність, високотоварні плоди, скороплідність і адаптованість до умов вирощування (а відтак змогли б забезпечити високу рентабельність при вирощуванні) – дуже проблематично.

Однією з причин є те, що наукова селекція плодових культур ще дуже молода, незважаючи на майже сто років її існування, сучасні сорти є максимум третім поколінням від стародавніх і народних. Зараз у Держреєстрі переважають селекційні сорти першого і другого покоління. Створення сортів плодових культур – процес дуже тривалий не тільки через низьку вірогідність поєднання великої кількості (понад 50) ознак в одному генотипі, але, переважно, через багаторічний цикл життя дерев. Як наслідок – селекція триває від 35 до 50 і більше років.

По-друге, складність процесу у тому, що універсальні сорти створити практично неможливо. Сорт створюється на конкретній території і є найбільш пристосованим саме для цих, визначених ґрунтово-кліматичних умов. Недарма в народі існує прислів’я: «Де народився – там і згодився». Технологія створення сортів плодових культур передбачає розробку моделі сорту, вибір відповідних батьківських форм, схрещування і декілька етапів добору, коли наприкінці залишається елітна форма, найбільш пристосована до умов, де добір проводився. Але не завжди відомості про особливості ґрунтово-кліматичних умов, де проводилося вивчення, і в яких отримані певні значення господарських показників, наведені в описі сорту, вказуються точно. Це переважно стосується популярної садівничої літератури – у виробничників-неспеціалістів здебільшого не вистачає часу шукати і читати наукові статті у фахових збірниках, де потрібну інформацію ще треба віднайти. А знати особливості території, де проводився добір, необхідно, оскільки при перенесенні сорту в інші умови абсолютно точно і гарантовано зміняться строки проходження фенофаз, зокрема періоди цвітіння, достигання. Може змінитися розмір плодів, їх забарвлення, смак, а також стійкість до несприятливих факторів довкілля і навіть до хвороб.

Саме з цієї причини у науково-дослідних закладах із 50-х років минулого сторіччя існувала практика перевірки придатності нових інтродукованих (особливо іноземних) сортів для вирощування на певній території. Сорти отримувалися через мережу Всесоюзного інституту рослинництва імені М. І. Вавилова, де нові сорти з усього світу проходили колекційне вивчення. А далі – науково-дослідні інститути і станції отримували кращі з них для селекційної роботи та вивчення в конкретних умовах зони. На жаль, зараз ця логічна і дуже розумна система зруйнована, і свої колекції ми час від часу розширюємо за рахунок садівників-аматорів, котрі тепер мають більше можливостей поповнення сортименту (про їх легальність мова не йде), хоч у минулі часи вони могли отримували нові сорти тільки з офіційних колекцій. Тоді цей матеріал проходив фітосанітарний і вірусний контроль, для чого створювалися спеціальні карантинно-інтродукційні розсадники. А сьогоднішня ситуація – «навпаки» має багато негативних наслідків: поставки на територію України зараженого садивного матеріалу, завезення під конкретними назвами зовсім інших сортів, або неперевірених для певних умов, а відтак і недостатньо адаптованих, показники яких не будуть відповідати заявленим у рекламних описах.

Культивування таких сортів із красивими назвами і привабливими описами на великих площах без ретельної перевірки – дуже ризикована справа, адже, як кажуть у народі, «від поганого насіння не буде доброго коріння». Ця народна мудрість в плодівництві має ще один – ширший зміст, ніж у цілому в рослинництві, тому що на міру прояву сортом плодової культури притаманних йому особливостей «коріння», тобто підщепа, буде впливати досить відчутно. Адже певний комерційний сорт ми отримуємо у вигляді саджанця – складної фізіологічної системи – трансплантата матеріалізованої інформації двох сортів – прищепного і підщепного, або сорту і виду, що реалізується не кожна сама по собі, а у непростій взаємодії між цими організмами та з середовищем, у якому саджанець розміщений. У цій новій системі виникають унікальні, а відтак і невідомі раніше, емерджентні властивості. Селекціонери вже давно зауважили, що фізіологічні властивості і навіть морфологічні ознаки сіянця відрізняються від таких же у щеплених саджанців при розмноженні форми, відібраної для первинного сортовивчення. Такі спостереження автором і його колегами були зафіксовані у яблуні, груші, персика, черешні. Ця мінливість трапляється при переведенні відбірної форми на підщепу на етапі сортовивчення. А далі селекціонер, проводячи роботу з добору еліт, отримує дані про майбутній сорт на тій підщепі, на якій введеться сортовивчення. І це не завжди найпрогресивніший варіант, адже в дослідному кварталі зазвичай одночасно розташовані й колекційні зразки, сорти і відбірні форми. Одночасно з сортовивченням виконується робота по збереженню колекцій генетичних ресурсів, тому, якщо є можливість, обирається найбільш витривала підщепа, що є сумісною з усіма або майже усіма сортами і формами. Наприклад, для груші – це сіянці дикої лісової груші, а не більш слаборослі клонові айвові підщепи. Це робиться тому, що, наприклад, на айві А та інших клонах є ризик вимерзання рослин в умовах суворої зими, а це – втрата колекційних зразків, що можуть бути унікальними. Також, розміщуючи грушу на айві, ми ризикуємо втратити деякі зразки через погану сумісність із нею. Але іноді добір спеціально ведеться на певній підщепі. Тоді несумісні зразки відбраковуються вже на першому етапі – у первинному сортовивченні, як це було зроблено, наприклад з грушею у 80-роках, через велику потребу у сортах, сумісних із айвовою підщепою. Результатом стали 4 сорти, занесені з 2006 року до Державного реєстру сортів рослин, придатних до поширення в Україні – Весільна, Посмішка, Чистенька і Кандидатка. Вони, як показав подальший досвід, навіть краще формують товарну продукцію на айві А, ніж на більш спорідненій з грушею сіянцевій підщепі.

Для черешні окрім магалебки, (якої, до речі, існує багато різновидів, і в кожній зоні підбираються місцеві форми, адаптовані до конкретних умов), у світі вже давно використовуються клонові підщепи (Колт, Гізела 5 у Європі та Гізела 6 у США). Остання з деякими сортами показує підвищену фізіологічну несумісність, що проявляється в порушенні балансу між генеративною і вегетативною деревиною (оптимальним вважається не менше 5 листків на 1 плід) – дерева перевантажені врожаєм, плоди дрібнішають. (фото) Альтернативу їм складає підщепа ВСЛ-2 (комерційна назва Кримськ 5), яка більшою мірою пристосована до важких ґрунтів, посухостійка, майже не утворює пагонів і за рахунок відносно високої якірності саджанців дозволяє закладати ущільнені інтенсивні насадження без опори. Ця підщепа, за нашими по- передніми спостереженнями, забезпечує добру збалансованість між генеративною і вегетативною деревиною, що свідчить про більшу фізіологічну стабільність дерев у насадженнях, і дозволяє створювати більш врівноважені, «спокійні» сади.

Досить часто, якщо є можливість (переважно – площа) селекціонери проводять наступний етап своєї роботи – конкурсне сортовипробування на двох- трьох найбільш розповсюджених або нових підщепах. Наприклад, у 2000-2010 рр. конкурсне сортовивчення 11 елітних форм яблуні було виконане у МДСС імені М. Ф. Сидоренка на підщепах М9 і ММ106. Це дозволяє детальніше оцінити особливості сортів і надавати виробничникам вичерпні рекомендації щодо можливої поведінки сортів у різних типах насаджень. Так, встановлено, що деякі сорти яблуні на різних за силою росту підщепах змінюють характер плодоношення, наприклад, закладаючи у більшій кількості генеративні бруньки на однорічних приростах при вирощуванні на слаборослій підщепі, тоді як на середньорослій вони мали переважно кільчаточний тип плодоношення. Такі особливості потрібно враховувати при обрізуванні насаджень.

І ще одне міркування. Ми, українці, зазвичай гостинні, щирі і відкриті до співпраці. І часто некритично і довірливо слухаємо усіляких іноземних «спеціалістів», «консультантів», «експертів», чомусь уважаючи, що вони краще знають, як нам працювати на нашій землі. Звісно, будь-який досвід, порада – річ корисна, але треба зважати на те, хто і що саме нам пропонує. Бо якщо нас будуть вчити вирощуванню, наприклад, черешні поляки чи німці, котрі за обсягами виробництва і урожайністю своїх насаджень відстають від України (за даними О.А. Кішак – шосте місце в світі за продуктивністю черешневих насаджень, поступаючись лише Туреччині, Ірану, Австрії, США та Румунії), мають інші погодні умови і дотаційне садівництво, то навряд чи їх поради треба сприймати, як пряме керівництво до дії. Якщо ми з нашими економічними потрясіннями будемо намагатися їх копіювати – нічого путнього з того не буде, ми не зможемо їх перевершити. А плентаючись у них «у хвості» і через це, ще більше впевнюючись у своїй нібито меншовартості, – не будемо торувати свій власний унікальний шлях – так ми ніколи не зможемо скласти для них серйозну конкуренцію.

А конкурентами ми можемо бути небезпечними. У нас є родючі землі і, не маючи великих вільних коштів, нам не обов’язково, копіюючи європейців, садити суперінтенсивні сади з дуже щільним розміщенням дерев, що потребуватимуть значних інвестицій у догляд, особливо зрошення і підживлення, наприклад, у сухому Степу. Звісно, інтенсивні сади швидше вступають у плодоношення, мають вищу урожайність із одиниці площі, але й ресурсного забезпечення потребують більшого. Наприклад, дослідженнями встановлено, що сумарний урожай за період експлуатації в яблуневому саду із кількістю 1500 д./га був лише приблизно на 20% нижчим ніж у саду кількістю 3000 д./га; урожайність у період повного плодоношення у щільному насадженні була вищою на 70%, але питома, з одиниці об’єму крони – однакова. Товарність плодів у першому випадку була навіть вищою, а рівень рентабельності – ключовий економічний показник – у більш інтенсивному насадженні був вищим лише на 7,5%. Тобто отримання високих урожаїв у другому випадку потребувало й більших витрат.

У нас є чудові власні сорти, хоч їх і небагато, але така ситуація зустрічається в усьому світі – це нормально. (До речі, тільки українці чомусь «тягнуть» до себе іноземні сорти, коли сортимент практично усіх країн – тієї ж Польщі, Німеччини, Чехії – складається переважно з сортів, створених у цих країнах, і це, як ми вже зрозуміли, правильно). Саме сорти вітчизняної селекції є найменш ризиковими, особливо зараз, коли спостерігаються глобальні зміни кліматичних умов і, як наслідок, почастішали аномальні погодні явища – посухи, заморозки, що негативно впливає на урожайність. Ми, через свою бідність, не можемо собі дозволити таку кількість хімії в саду, тим більше, що для сортів місцевої селекції вона й непотрібна, а відтак екологічно – наша продукція значно чистіша, ніж, наприклад, польська.

А відтак, дуже доречними для нас, садоводів, є слова великого сина укpаїнського наpоду Таpаса Шевченка з відомого послання «І меpтвим, і живим …»: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цуpайтесь».

Це духовний заповіт і повсякчасне нагадування усім нам, бо тільки так українське садівництво зможе посісти належне місце в Європі і в світі.

Людмила ТОЛСТОЛІК, кандидат с.-г. наук, заввідділу селекції та сортовивчення, Мелітопольська дослідна станція садівництва ім. М. Ф. Сидоренка Інституту садівництва НААН України.

Журнал «Ягідник»

Останні статті